СОЛДАТ ВЕРТАВСЯ ІЗ АТО…

Навіть у найстрашніших снах солдати Великої Вітчизняної не могли уявити, що сьогодні Росія воюватиме з Україною.

Що в Росії повториться фашизм і що путлерівська пропаганда буде ще цинічнішою за геббельсівську.

Згадаймо всіх полеглих у тій… і у цій війні. А вірш – про нас із вами, про всіх нас.

СОЛДАТ ВЕРТАВСЯ ІЗ АТО

То дощ, то сніг. І холодрига. Де заблукала ця весна?

Вночі – мороз, в обід – відлига, хіба то, людоньки, життя…

Маршрутка гепала по ямах, і пасажири були злі,

на вікнах – шторки в темних плямах, на кріслах всі чохли брудні.

Комусь робота – як кормига, бо платять тільки копійки,

комусь – прем’єр ще той барига, лише розказує казки.

На лабутенах пишна дама затіяла страшний скандал,

на ногу дядько став їй прямо, а в неї мешти фірми “Sal”.

На кріслі спав чи прикидався один хлопчина молодий,

а поруч дід на ціп спирався, блідий стояв і ледь живий.

Хтось розмовляв по телефону, а хтось із пляшки пиво пив,

і всі дуріли від шансону, й ніхто нікого не любив.

Біля дверей стояв солдатик, вертавсь до мами із війни,

в лівиці він тримав букетик – ці перші квіточки весни.

І усміх юнака – як промінь, що вийшов раптом із-під хмар.

В маршрутці стихли свари й гомін, не стало вже боїв і чвар.

Сказав він людям дуже тихо: “Мої ви любі земляки,

я заберу від вас все лихо, візьму до лівої руки.

Я заберу ваші невзгоди, і дощ, і сніг – хіба біда?

Немає горя від негоди, бо горе там, де є війна”.

З плеча упала в хлопця куртка, правиці в нього не було.

Немов відірвана пелюстка… Солдат вертався із АТО.

Оксана Максимишин-Корабель

Джерело