Ким насправді був Іван Сірко? Містика та факти.

Примітна вже сама історія появи на світ майбутнього козачого ватажка. Коли дитина народилася, за вікном страшно завила хуртовина, повитухи заголосили на всю хату, а мати впала без почуттів. Священик, що прийшов охрестити немовля, відмовився взяти його на руки. Хлопчик народився із зубами. А поки рідні і сусіди шушукалися по кутах, малюк схопив пиріг, відкусив від нього великий шматок і з'їв. Тут уже всі одностайно вирішили: від немовляти потрібно позбавлятися. І невідомо, що б з ним сталося, якби на порозі вчасно не з'явився батько - козак по імені Половець. Він схопив хлопчика на руки і, високо піднявши над головою, крикнув так, що стіни задрижали: «Цими зубами він буде гризти ворогів!»

Доля хлопчика була вирішена - він повинен був поповнити козацьке військо. А оскільки Івасик з самого початку був незвичайною дитиною, його віддали на виховання до козаків-характерників.

БУЛИ ЛЮДИ В НАШ ЧАС!

У XIV-XV століттях характерники були особливою кастою серед запорожців. Вони виділялися надприродними здібностями: читали думки на відстані, лікували накладанням рук, гіпнотизували, ворожили за зірками і навіть подорожували потойбічними світами. При козачих отаманів вони відігравали роль радників, лікарів, а нерідко і самі ставали отаманами, причому видатними. Такі наводили на ворогів дикий страх, оскільки вважалися непереможними. Їх не брала куля й не рубала шабля. Кажуть, вони ловили підлогами каптана ядра, розчинялися прямо в повітрі і з'являлися там, де їх ніхто не чекав. В оповіданнях про запорожців часто згадуються випадки, коли загін козаків, наткнувшись на ворога, майже миттєво зникав на рівному місці. Як їм це вдавалося? У козаків були довгі кілки, які вони встромляли в землю при появі ворогів, утворюючи огорожу. Здалеку ця споруда нагадувала невеликий гайок, і запаморочений недруг проїжджав мимо, а козаки несподівано нападали ззаду.

Характерники були неперевершеними стрілками. Одним пострілом примудрялися погасити на відстані полум'я свічки, а таке не кожному снайперові по плечу! Могли перебувати під водою годинами. А все завдяки невеликій соломинці, через яку січовик дихав під водою. Бочки, в яких козаки ховалися під водою, породили чутки про те, що саме козаки - перші винахідники підводного човна.

Характерники вважали своїм обов'язком передавати свій дар підростаючому поколінню. Досвідчені козаки могли з пелюшок розгледіти юне дарування. Хлопчик на довгі роки ставав декурієм - служкою мага, що передавав йому свої знання, які, в свою чергу, сам колись отримав від учителя.

Іван Сірко з дитинства подавав великі надії. Одного разу надовго пропав з дому, а коли повернувся, привів із собою вовченя. Івасик не просто поріднився з вовком - він навчився в нього обертатися. Звідси і його незвичайне прізвисько, адже «Сірко» по-українськи означає «сірий», а так українці завжди називали вовків. До незвичайної дитини і раніше-то ставилися з побоюванням, а після знайомства з вовком і зовсім заповажали. Такому точно була пряма дорога в Запорізьку Січ.

Не знав поразок

Наставники Сірко потрудилися на славу - з нього вийшов не тільки майстерний козачий маг і чарівник, але і вправний полководець. Та що казати - рівних йому в Запорізькій Січі не було! Він здійснив близько п'ятдесяти військових походів і не знав жодної поразки! При цьому бився не тільки в рідній Україні, але й далеко за її межами. Першу гучну перемогу здобув в Іспанії. У 1644 році Богдан Хмельницький підписав договір про участь козаків на боці французів в так званій Тридцятилітній війні (1618-1648). Запорізькі січовики на чолі з полковниками Сірко та Солтенко через Гданськ морем дісталися французького порту Кале, а звідти - до іспанської фортеці Дюнкерк, яка ніяк не піддавалася «жабникам». Козаки обложили місто, а незабаром взяли його штурмом.

З тих пір за Сірком закріпилася слава майстерного воєнначальника. Втім, одних тільки військових талантів було б недостатньо, щоб утриматися на чолі козацького війська. Протягом життя Сірко не раз міняв свої політичні переконання. То він воював на стороні російської армії, то укладав тимчасовий союз з татарами, то підлаштовувався під поляків. Загалом, «корабель лавірував» без кінця ... У 70-х роках XVII століття він підтримав селянського ватажка Степана Разіна, за що і поплатився - був засланий до Сибіру. Але завдяки заступництву польського короля повернувся назад в Запорізьку Січ. Незважаючи на всі ці політичні викрутаси, хитрий Сірко ніколи не зраджував інтересам лише однієї країни - України. На тому і стояв.

Чотири рази поховання

За мірками того часу Сірко прожив чимало життя - близько 70 років (точна дата його народження невідома). Дванадцять разів козаки обирали його своїм кошовим отаманом - такої честі не удостоювався жоден інший запорізький воєначальник! Навіть у старості він не відав спокою і раз за разом водив козаків на ворогів. Ледве закінчивши один похід, вже планував наступний. У свій останній похід цей легендарний воїн повів січовиків у 1680 році на Кримське ханство. Але незабаром захворів і 1 серпня помер на пасіці в селі Грушівка, недалеко від Запорізької Січі.

Однак на тому пригоди бравого отамана не скінчилися. Якщо вірити легенді, перед кінчиною Сірко заповідав козакам відрубати його праву руку і з нею ходити на ворога. Козаки виконали заповіт свого командира і під час битви виставляли вперед руку зі словами: «Душа і рука Сірка з нами». Руку отамана поховали тільки після зруйнування Січі.

Ховали Івана Сірка чотири рази. У перший раз - на козацькому цвинтарі біля Січі. Але після невдалої спроби гетьмана Мазепи домогтися незалежності України російським солдатам було велено знищити козацькі поховання.

Січовики зробили вилазку й відбили вже викопаний гріб отамана.

Вдруге поховали Сірка в селі Капулівка (зараз Дніпропетровська область). Та недовгим був спокій отамана: у 1775 році росіяни остаточно розгромили Січ, а разом з нею хотіли стерти з лиця землі і могилу Сірка. Українці підпоїли солдатів і викрали труну. Сірка поховали в новому місці, але теж під Капулівкою. У 1967 році, коли на місці колишньої Запорізької Січі розлилося Каховське море, прах Сірко перенесли на нове, більш високе місце. Останки отамана переклали в простенький соснову труну і поховали в Бабиному кургані - за ним вже починалася Запорізька Січ, куди жінкам входити заборонялося. При цьому голову Сірко відправили в Москву, щоб знаменитий професор-антрополог Герасимов відтворив вигляд знаменитого полководця. Череп повернули назад тільки в 1990 році, але ще десять років після повернення він припадав пилом у сейфі начальника-татарина Нікопольської райради. Місцеві жартували: татари нарешті взяли отамана в полон. І лише в серпні 2000 року голову Івана Сірка приєднали до тіла, переклавши попередньо всі кістки в новий красивий дубову труну ...

Джерело