Степан Бандера у німецьких тюрмах і концтаборах

1 січня - день народження Степана Бандери у селі Старий Угринів на Калущині. Один з епізодів його життя - кількарічне ув'язнення у нацистських застінках. Як це було? Що хотіли від нього гітлерівці?

Провіднику ОУН Степану Бандері присвячено велику кількість різного роду досліджень. В українській та зарубіжній історіографії періоди його ув’язнення є зовсім недослідженими та оповиті різними міфами.

Особливо, це стосується періоду в концтаборі Заксенгаузен в 1942-1944 рр. Переважно дослідники подають одні й ті самі дані про цей період життя, однак, не встановлено хронологію його ув’язнення.

Архів концтабору по війні НКВД переправило до Москви й він досі є закритим для дослідників.

31 березня-4 квітня 1941 р. у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН Степана Бандеру – "Сірого" було обрано головою Проводу.

Бачучи неминучість війни між окупантами Польщі – Гітлером і Сталіним – Бандера вважав, що у цьому збройному конфлікті можна буде здобути вимріяну його поколінням Українську державність.

23 червня 1941 р. від імені ОУН за підписами Степана Бандери і Володимира Стахіва було вислано на 14 сторінках Меморандум до Адольфа Гітлера, в якому всіляко підкреслювалося, що основним завданням організації є відновлення незалежної Української Держави:

"Якщо навіть німецькі війська при вмарші в Україну будуть спершу привітані, очевидно, як визволителі, то це наставлення може швидко змінитися коли Німеччина прийде до України без відповідних обіцянок щодо свойого наміру відновити Українську Державу […] українці сповнені рішимости створити умови, які ґарантуватимуть національний розвиток у самостійній державі. Кожна влада, яка переслідує свої власні інтереси в побудові нового порядку на східньоевропейському просторі, мусить взяти до уваги цю резолюцію".

В нацистських планах "Нової Європи" про таку державу як Україна не могло бути й мови.

Уряд на чолі з Ярославом Стецьком ґестапо заарештувало та відправило по концтаборах.

3 липня 1941 р. відбулися двосторонні бесіди Бандери, Володимира Горбового, Василя Мудрого, Степана Шухевича, Віктора Андрієвського із заступником державного секретаря Генерал-губернаторства Ернестом Кундтом, доктором Фюлем, суддею фон Бюлов і полк. Альфредом Бізанцем у Кракові з приводу Акту 30 червня.

На погрози Кундта застосуванням репресій, якщо ОУН не припинить своєї діяльності, вождь ОУН заявив: "Ми вступили у бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. [...] ОУН – єдина організація, що вела боротьбу, і вона має право, на підставі тої боротьби, творити уряд".

Щоб схилити Бандеру до співпраці та відкликати Акт 30 червня, 5 липня 1941 р. ґестапо арештувало його біля Белза і через Люблін відіслали до Кракова.

Наступного дня його викликав на розмову шеф уряду Генеральної Губернії Бюглер та вимагав відмовитися від проголошеного Акту.

Після негативних відповідей Бандеру помістили під домашній арешт й разом з жінкою Ярославою і дочкою Наталкою відправлено 9 липня в Берлін, де помістили в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост.

Степан Бандера з дітьми, вже по війні. Перший зліва - чільний член ОУН Степан Ленкавський

У столиці ІІІ Райху з Бандерою постійно працювали полковник абверу Ервін Штольце, СС-штурмбанфюрер Вайнман та професор Маркерт з ОКВ.

20 липня лідера націоналістів перевели під домашній арешт у Берліні на вул. Дальманштрасе.

Бандері і Стецькові запропонували створити підконтрольну Крайову раду, а згодом і Дорадчу раду при Райхскомісаріаті.

В цей час відбулися численні розмови Бандери і Стецька з військовиками та партійними чиновниками багатьох відомств. Також вони писали різноманітні послання, пояснення, комунікати, декларації і меморандуми на ім’я Гітлера, Ріббентропа, Розенберга та інших діячів нацистської Німеччини.

За дорученням керівництва ОУН літом 1941 р. в Берліні було сформовано спеціальну групу для збирання коштів й продуктів для Бандери, Стецька, Стахіва, Осипа Тюшки, Івана Габрусевича, Юліана Химинця, Романа Ільницького та інших в’язнів.

На ці потреби від Проводу ОУН було передано зв’язковими в Берлін 30 тис. марок, а також продукти - через Романа Шухевича від старшин Дружин українських націоналістів (батальйонів "Роланд" і "Нахтігаль").

Ця ж група допомагала Ярославі Бандері і її дочці, які у свою чергу постійно з іншими дружинами (Марією Габрусевич, Марією Врецьоною і Марією Химинець) носили передачі в’язням та передавали грипси.

14 серпня 1941 р. Бандера, після вимог професора Ганса Коха, написав відкритий лист райхсміністрові Альфреду Розенбергу з неприйнятністю відкликання Українського Державного Правління і призупинення діяльності ОУН.

11-12 вересня Маркерт, Кох, професор Бергард фон Менде проводили бесіди зі Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком, Володимиром Стахівим і Ріко Ярим, щоб ОУН "віддала долю України в руки Німеччини, конкретно її Фюрера з терпеливим очікуванням на остаточну перемогу", інакше всіх очікують арешти і концтабори.

Після успіхів вермахту у вересні 1941 р. на Східному фронті (оточення і взяття Києва), в Берліні почали діяти рішучіше по відношенню до українських націоналістів.

15 вересня 1941-го Бандера був відправлений у центральну тюрму гестапо в камеру № 29 на Прінцрегентштрасе. Одночасно провели масові арешти членів ОУН на всіх окупованих німцями територіях в Україні і Європі. В ув’язненні опинилися півтори тисячі оунівців.

Василь Бандера, який був закатований у Аушвіці

Братів Бандери Василя та Олександра було закатовано у кінці липня 1942 р. у концтаборі Аушвіц. У Херсоні [є версія, що в Миколаєві] ґестапо розстріляло третього брата Богдана. Та у львівській в’язниці - вбили брата дружини.

Одночасно НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.

На початку січня 1942 р. Бандеру розмістили у камері-одиночці № 73 концтабору Заксенгаузен. У ньому був спеціальний блок № 9 (Камерний дім, а українські в’язні його називали "Бункер").

Головний наглядач за блоком Курт Еккаріус підпорядковувався начальникові табору штандартенфюрерові СС Антону Кайндлю. Серед в’язнів блоку були комуністичні лідери з усієї Європи, радянські генерали, німецькі єпископи, українські, польські і румунські націоналісти, французькі міністри, англійські офіцери розвідки і пілоти літаків, сини Сталіна, Нансена та маршала Італії Бадольйо, представники аристократичних родин Європи.

Всього в ув’язненні у "Бункері" перебувало 80-90 осіб. Переважна більшість із них отримувала допомогу від Червоного Хреста чи від власних родин.

Одна з перших фотографій Бандери після виходу на волю. Німеччина, 1946 р.

Згідно даних німецького агента штазі Отто Зайделя, Степан Бандера був у дружніх стосунках із художником Оддом Нансеном. Цей норвезький велетень взяв його під свою опіку і допомагав усім, що мав, особливо - продуктами. Він малював портрети ув’язнених, зокрема і Бандери - з гострими й суворими рисами енергійного обличчя. У 1947 р. вийшли щоденники Нансена про цей концтабір.

Зі спогадів Тараса Боровця – "Бульби":

"окреме царство есесів у царстві Гітлера. Там, в лісі, побудоване ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в’язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй Европи".

Отаман зазначає, що завдяки Бандері і д-р Лапічакові діяла своєрідна пошта, яку називали "кібель-поштою": під час прогульок в’язні залишали записки в квітнику або закидали в камеру до зазначених осіб. Найбільшим враженням для в’язнів було постійне бомбардування військових заводів.

План концентраційного табору Заксенгаузен

За свідченнями чільного діяча ОУН-р, теренового провідника Німеччини (1941-1942) Василя Безхлібника – "Беркут" й в’язня Заксенгаузену, блок № 10, Степан Бандера в умовах суворого режиму концтабору проявляв чудеса конспірації та був неперевершеним організатором обміну інформації, газет і харчових пайків. З ним Бандера зустрічався у лікарні блоку № 9, де проходив процедури. Безхлібник інформував Провідника про становище членів ОУН в німецьких концтаборах, ситуацію в Україні та міжнародні події.

Інший в’язень, чільний діяч ОУН-м Євген Онацький, описує режим перебування в даному концтаборі у камері №70: ніяких розмов з іншими ув’язненими під час прогульок по подвір’ю, підйом ранком о 5.00, застеляння ліжка та прибирання камери, вихід до умивальника. Опісля сніданок, о 12.00 обід, вечеря о 18.00, які завжди приносили у камеру. Якість їжі була дуже поганою, кожен в’язень мав сам помити посуд.

Для в’язнів було три категорії харчування і оунівцям приділялася остання. День завершувався о 20.00 ляганням спати. Онацький із захопленням згадує символічні Різдвяні подарунки 1944 р.: від Ярослава Стецька та маленьку передачу солодкого печива від Степана Бандери.

За спогадами провідного члена ОУН-м Дмитра Андрієвського, Бандера, виявляв під час ув’язнення товариськість, допомагав продуктами, тим хто був у скруті. Дізнавшись про смерть Олега Ольжича він запропонував уночі після другого дзвінка вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання.

22 липня 1943 р., за допомогою Стахіва, відбулася зустріч Бандери з Головним комендантом АК С. Ровецьким – "Грот", який сидів в камері № 71. Темою їх розмов були подальші перспективи українсько-польських взаємин, політика західних союзників та прихід в Україну і Польщу більшовиків тощо.

Згодом свою позицію ген. Ровецький виклав у листі польським в’язням: "вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації".

Про перебування в концтаборі Заксенгаузен полковник Андрій Мельник писав:

"Місцем проходу був трикутник між двома крилами бараку, які прямовисно стояли до себе, і високим муром, що відділював барак від решти табору.

Вже попереднього дня завважив я в однім з відхилених угорі вікон знаки хустиною і кінцями пальців. Наступного дня знаки ці повторились, що більше, появились крейдою писані на шибці вікна написи: "Лапичак в шпиталі, Мушинський 26, Тарас Бульба 28" і дальші інформації про розміщення нашої націоналістичної групи в цім "зондербараці". Під кінець на шибці бачу напис, від якого мені в очах потемніло: "Ольжич" і побіч цього хрестик. [...]

Мов громом уражений цією вісткою, не видержую і на цілий голос питаю: "Хто ви?" і у відповідь появляється на шибці напис "Степан Бандера".

– Ну, і здибались, – подумав я. – Це він перший системою відповідно наставлених дзеркал пізнав мене і перший поміг нав’язати контакт зі співтоваришами недолі: Андрієвським, Мушинським, Онацьким, Ждановичем і Костем Мельником.

Це був останній прохід без вартового на цім подвір’ї, отже і остання нагода того своєрідного зв’язку мойого зі Степаном Бандерою в німецькій тюрмі".

Після довгих консультації з серпня 1944 р., нацистське керівництво прийняло рішення про звільнення лідерів ОУН. Рішення про звільнення Бандери та Стецька було затверджено 25 вересня 1944 р. на нараді Розенберга і начальника головного управління безпеки Райху Е. Кальтенбрунера.

Бандері пощастило покинути Заксенгаузен живим, але десятки тисяч в'язнів лишились там навічно.

27 вересня 1944 р. Бандеру звільнять і вивезуть з концтабору в околиці Берліну. Будуть отримувати під домашнім арештом, пропонуватимуть співпрацю в Українському національному комітеті (УНК), який мав визнати провід генерала РОА Андрія Власова. Такі умови запропонував шеф головного бюро СС, генерал Г. Бергер 5 овтня 1944 р.

Бандера відмовився входити в УНК, натомість, запропонував замість себе адвоката Володимира Горбового.

Бергер зазначав: "Бандера – це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля небезпечний. Ненавидить так само росіян, як і німців".

Також переговори такого характеру проводили професор фон Менде, СС-штурмбанфюрер, доктор Фріц Рудольф Арльт і СС-оберштурмбанфюрер Людвіг Вольф.

Сучасний вигляд коридору у бараку "Целленбау", де утримували Бандеру та інших чільних оунівців

Наприкінці грудня 1944 р. гестапо відправляє Бандеру в Берлін, де утримує під домашнім наглядом. Також двічі на день він мав зголошуватися у їхньому місцевому відділку. На початку січня до нього прибули чільні діячі ОУН (Микола Лебедь, о. Іван Гриньох, Василь Охримович) з листами, інструкціями від Проводу.

Для родини Бандери було виготовлено фальшиві документи на прізвище Романишиних.

1 лютого 1945 р. Бандера з родиною за допомогою Лебедя, під час авіаційних бомбардувань в атмосфері загального хаосу, втекли з-під нагляду до Тіролю. Їх супроводжував Андрій Пеленичка – "Плевак". Згодом Бандера переїде до Відня і далі продовжить діяльність у керівництві ОУН.

Джерело