Вступ у НАТО: позавчора - бажано, учора - доцільно, сьогодні - необхідно

Це остання, четверта стаття циклу до 25-тиріччя відновлення державної незалежності України.


Наскрізна тема - агресія Росії та необхідність вступу в НАТО. Бо за цей період не трапилось події вагомішої за агресію, а в осяжній перспективі не вбачається події важливішої за входження до НАТО.

Між Молохом і цивілізацією

Що сталось те сталось, але історія не закінчилась і не зупинилась. Не зупинилась і російська навала - зависла на паузі.

Ймовірний сценарій подальшого міститься у попередніх статтях (http://intvua.com/news/article/1470210369-shcho-nam-gotue-rosiyskiy-moloh-.html та https://uainfo.org/blognews/1471251324-rosiyanam-kortit-podavitisya-donbasom.html). План може бути й іншим, але не наміри кремлівських націожерів.

У їхніх термінах, це - відновлення СРСР, у дипломатичних - анексія сусідніх держав, нормальною мовою - загарбання усього довкола.

Та навіть у маренні їхній аппетит скисає на кордонах країн Балтії: Литви, Латвії, Естонії. З чого б дієта? Балтійський оселедець - не закусь?

Ні, межі НАТО - надто гостра зубочистка. Це - нездоланий бар'єр у марші росіян на Захід: на естонсько-російському кордоні - тиша.

Правда, сусідня Норвегія відгороджується від РФ металевим щитом, але є проблеми і Проблеми: одне - трансросійські мігранти, інше - російські танки.

Територія між НАТО і Ташкентським договором - геополітична пустош, сіра зона ризику, сфера потенційної агресії. Найбільш загрожені - Грузія, Молдова, Україна, менше - Азербайджан (через ісламську солідарність) та Фінляндія (як член ЄС).

Буферна зона росіянам око муляє, світ застить, мізок мутить. А ми перебуватимемо у цій зоні турбулентності доти, доки кордони Ташкентського договору не зіткнуться з НАТОвськими. Щоб не сплющило, треба увійти до НАТО - відсидітись можна з краю, але не на лінії вогню.

Безальтернативність цього я доводжу роками: писав, говорив, був у парламентській групі Україна-НАТО. Аби не повторюватись, пошлюсь на інтернет-дописи останніх років:

19 жовтня 2012, 16 листопада 2012, 31 січня 2013, 7 березня 2014.

А зараз лише сухі залишки та деякі обставини, що виникли відтоді.

Що конкретно дасть нам НАТО?

1. Захист від агрессора, бо своїх НАТО не здає. Їх захист - це сутність НАТО: «збройний напад на одного або кількох із них... вважатиметься нападом на них усіх» (ст. 5 Північноатлантичного договору).

Справа не в тексті, Україна за Конституцією правова держава (!), а у єдності слова і діла. Втім, перевірити це охочих небагато.

У 1982-му ризикнула Аргентина, замахнулась на британські Фолкленди. Коштувало це їй розгрому, а диктаторові - влади і суду. НАТО дуже небезпечне. Але не для своїх.

Ще приклад, ближчий у часі і просторі.

У квітні 2007-го з центру Таллінна на Військовий цвинтар перенесли пам'ятник та поховання радянських воїнів. Кремль казився. І що? А нічого.

У серпні наступного року палахнув конфлікт в Осетії, не в Росії, зауважте. Російські танки рушили на Тбілісі. Естонія член НАТО, Грузія - ні. Коментар треба?

Ні, треба членство в НАТО.

2. Парасоля над реформами.

Усі колишні соціалістичні країни спочатку набули членства в НАТО і лише згодом - у ЄС. Специфічні винятки НДР і Сербія, але й вони перебували під захистом НАТО, а серед країн, що межують з Росією, винятку жодного.

Загальна схема: вивід радянських (російських) військ - вступ у НАТО - вступ у ЄС.

Чого послідовність саме така? А того, що у сірій зоні між НАТО та «Русским миром» провести якісні демократичні та ринкові реформи абсолютно неможливо - Росія їх торпедує з усіх калібрів: від підступу п'ятої колони до наступу колон танкових.

Зважте, Грузію, Молдову, Україну після розпаду СРСР російські війська й на мить не полишали, у мусульманському Азербайджані шурують чужими руками, і у Фінляндії, на момент створення НАТО стояла Радянська армія, яка евакуювалась лише після зобов'язання фінів до НАТО не вступати.

На жаль, складається враження, що необхідність саме такої черговості дій не просякла ні суспільство, ні владу, ні закордонних доброзичливців.

Захід ставить вимоги обернені: спочатку проведіть реформи, а потім (можливо!) - інтеграція у Західні структури. Перепрошую за затаскане порівняння, але це як навчитись плавати у безводному басейні, в рахунок обіцянки потім воду залити.

Чого в цьому більше: некомпетентності, блюзнірства чи нас вже списали в «Русский мир»? Мовляв, східний рубіж Заходу не Дніпро, а Вісла.

Від думки, що це єдиний фактор, який гальмує в Україні якісні реформи я ще далі, як Росія від миролюбства. Він навіть не є достатнім: потрібні і суспільна воля громадян, і політична воля влади.

Але він є необхідним: без парасольки НАТО інші чинники замалі.

Пригадаймо, в недавній історії Грузії та Молдови були періоди суспільної готовності, і владної рішучості, до належних перетворень. Не склалось.

А в усіх без винятку країнах, що реформувались під орудою НАТО, склалось.

Співпадіння? Випадковість? Чи усічення лапи Кремля? Питання риторичне.

Навіть з наведених міркувань, далеко не вичерпних, як Божий день ясно: вступ у НАТО є передумовою, а не наслідком справжніх демократичних перетворень.

3. Припинення агресії та видворення окупантів.

Найстрашніший жупел для Росії - розширення НАТО на Схід. Таке просування (фактичне чи потенційне) - найкращий інструмент її угамування. Припускаю, що це й було чарівне слово, яке Обама шепнув Путіну.

Москва сльозам не вірить, абстрактних аргументів не сприймає, партнерів тренує на уважність та терплячість.

Наразі територіальний баланс між НАТО і Ташкентським договором, останнім зухвало порушено: у позаблокових державах, розташованих між ними (Грузія, Молдова, Україна), присутні російські збройні сили.

Як на мене, найбільш ефективна лінія тиску на РФ з компанією, якраз і полягає у вимозі виправити дисбаланс: якщо не виведете війська з означених країн, ми будемо вимушені потурбуватись розширенням на Схід.

Для зупинення подальшого просування агресора це ефективний інструмент. Для звільнення територій не включених до складу РФ (усе крім Криму), - також.

З Кримом гірше. Не виключене очікування до чергового струсу російської державності, періоди між якими, на щастя, стрімко зменшуються.

Святий Володимир охрестився у нашому Херсонесі понад тисячу років тому. Майже через тисячу літ те місто було повернуте вже як Севастополь.

Наразі стільки чекати не доведеться. За умови, що будемо діяти не лише самовіддано, а й раціонально.

Вступ у НАТО: позавчора - бажано, учора - доцільно, сьогодні - необхідно Вступ у НАТО: позавчора - бажано, учора - доцільно, сьогодні - необхідно Reviewed by Василь Іваночко on 8:50:00 Rating: 5